Ми знімали кіно на ядерному полігоні. Як фільм “Завойовник” забрав життя своїх творців

Швидше за все ви не бачили фільм “Завойовник” 1956 випуску. Це картина про Чингіз-хана з Джоном Вейном у головній ролі. Її часто згадують як приклад безглуздого міскаста – зовнішність короля вестернів і улюбленця Америки зовсім не підходить до цієї ролі.

Однак у фільму є куди більш сумні підстави для того, щоб він був вписаний в історію кіно.

Уряд США підірвав 11 атомних бомб на випробувальному полігоні в Неваді в 1953 році. Це не було секретом, всі про це знали. Але знімальна команда “Завойовника” все одно приїхала в Неваду і стала знімати фільм в ста милях від полігону. Просто тому що уряд повідомив про те, що ці території безпечні.

Поруч з полігоном в місті Сент-Джордж проживало 4800 чоловік. У рік випробувань тисячі овець померли – преса звинуватила в цьому безпрецедентно холодну погоду.

Кадр з фільму “Завойовник”, 1956 р

Через рік в місто приїхала величезна команда кінематографістів. Продюсер Говард Хьюз, який володіє компанією “RKO” (якого багато хто знає завдяки біографічній стрічці “Авіатор” 2004 р Мартіна Скорсезе), зважився на створення епічності драми про азіатського полководця.

Члени знімальної команди заселилися в готелі і залучили місцевих жителів в якості додаткового персоналу. Ніхто не переживав про радіацію. Навіть навпаки, на фото внизу ви можете бачити, що Джон Уейн зі своїми синами дивляться на показники лічильника Гейгера. Його публікували в пресі тих часів, що безсумнівно повинно було послужити пропаганді безпеки ядерних випробувань.

Джон Уейн (в капелюсі) і його сини Патрік і Майкл під час зйомок “Завойовник”. Джерело фото: theguardian.com

Фільм окупився в прокаті, заробивши майже 12 мільйонів доларів, хоча і виглядав до смішного безглуздим з пафосними промовами про татарську кров.

Пройшли роки. І члени знімальної команди стали вмирати один за іншим.

Режисер картини Дік Пауелл пішов з життя в 1963р. У нього був рак. В цей же рік мексиканський актор Педро Армендаріс, який грав помічника Чингіз-Хана, застрелився, дізнавшись про невиліковний рак.

Сьюзан Хейворд, яка зіграла татарську принцесу, теж померла від раку в 1975 році.

У Джона Уейна теж була онкологія і він пішов з життя в 1979 році. Два йогосини, котрі відвідували батька в Неваді під час зйомок, теж хворіли, але побороли рак.

Кадр з фільму “Завойовник”, 1956 р

Компанію “RKO” стали називати “Радіоактив Пикчерс”. Через почуття провини, або з якихось інших мотивів, Говард Хьюз викупив всі копії фільму “Завойовник” і в останні дні життя постійно переглядав його.

Журнал People в 1980-х роках провів дослідження і з’ясував, що з 200 членів знімальної команди фільму, у 91 був виявлений рак і 46 з них не впоралися з недугою.

Никто не может сказать однозначно, что радиация виновата в смерти Джона Уэйна – он был заядлым курильщиком. Однако более 100 тыс. человек местных жителей подверглись воздействию ядерных испытаний, куда большему, чем приехавшие на небольшой период кинематографисты. В начале 1960-х шокирующе возросло число детской лейкемии и рака у взрослых. При этом местные жители были мормонами – т.е. людьми не курящими и не пьющими.

В 2016 г. в честь пятидесятилетия выхода ленты “Завоеватель” и в честь умерших кинематографистов, фильм вновь показывали в американских кинотеатрах.

А прикута до інвалідного крісла Мішель Томас каже: “Моя мама була вагітна, коли уряд проводив досліди в Неваді. Уряд змінив моє ДНК. Уряд переписав моє життя. Мені наплювати на Джона Уейна і його роль в цій історії.”

Ніхто не може сказати однозначно, що радіація винна в смерті Джона Уейна – він був завзятим курцем. Однак більш 100 тис. серед місцевих жителів зазнали впливу ядерних випробувань, куди більшого, ніж приїхали на невеликий період кінематографісти. На початку 1960-х шокуюче зросла кількість дитячої лейкемії і раку у дорослих. При цьому місцеві жителі були мормонами – тобто людьми які не палять і не п’ють.

З 2016 року на честь п’ятдесятиріччя виходу стрічки “Завойовник” і в честь померлих кінематографістів, фільм знову показували в американських кінотеатрах.

В КИТАЇ ЗНАЙДЕНО ЗАГАДКОВІ ПОХОВАННЯ

Китайські археологи здивовані результатами розкопок древніх поховань.

У могильних склепах віком не менше 5 тисяч років китайці натрапили на дуже несхожих на себе людей. Зріст – близько двох метрів, і, судячи за параметрами скелетів, володіли великою силою. Як зазначає газета «People’s daily» їх зріст абсолютно не відповідає уявленням про те, як виглядали предки сучасних китайців в ті часи.

Вчені знайшли велике поселення цих велетнів – 104 будинки, 20 місць для жертвоприношень і 205 могил. Вони відносяться до розвиненої цивілізації епохи пізнього неоліту, що розташовувалася на берегах Жовтої ріки.

Загадкові люди володіли гончарними навичками, вели розвинене землеробство і розводили худобу. На черепах деяких з похованих гігантів знайдені проломи, що тлумачиться як результат сутичок за владу серед очолюваної плем’я еліти або ж вони впали в битвах за витіснення їх з родючих земель прибульцями.

Поки не ясно, звідки прийшли, і куди зникли ці високі люди, які так не схожі на сучасних жителів Китаю. Це вже не перша знахідка останків незвичайних стародавніх мешканців цих земель. Схоже, на території Китаю існували кілька дивовижних цивілізацій, проте китайська влада не надто схильна заохочувати дослідження, які свідчать про те, що крім людей з типовою для китайців зовнішністю, тут жили племена, позбавлені азійських рис.

ПРОГНОЗ РОСІЙСЬКОГО ГЕНЕРАЛА, ЯКИЙ ЗБУВАЄТЬСЯ НА 100%

«Пройде років сто чи двісті. Більшовики впадуть. Тому що ніяких природних ресурсів не вистачить навіть в такій країні, як наша Росія, щоб прогодувати шалене стадо.

Ось тоді прийдуть хворі, замучені люди і спробують – можливо навіть щиро – щось змінити. І нічого не вийде, тому що заряд вікового безсилля дуже сильний.

Але й це, повірте, не найстрашніше. Ті нащадки дворянства, козацтва, котрі незбагненним чином вціліють у кривавій м’ясорубці більшовизму – випадково чи, ціною зради предків – хто зна… Так ось, вони створять «дворянські збори», «офіцерські збори» чи щось інше. Вони відтворюватимуть дипломи та родоводи, звання і ордени, а по суті своїй, все одно залишаться прачками і перукарями… Винятки лише підтвердять загальне сумне правило. На жаль…». Генерал-лейтенант Є. К. Міллер (фото)Париж, 17.07.1937р.

Довідка: Євген Кирилович (Євген-Людвіг) Міллер (1867 – 1939). Викрадений в 1939 році агентами НКВС і спалений у крематорії Луб’янки 2 травня 1939 року, о 23 годині 30 хвилин в присутності коменданта НКВД Блохіна.

Спалили за три години: За що пів тисячоліття Кремль мстить кримським татарам

Історія, якої нас навчали в школі нажаль асоціюється із чимсь нудним і далеким від розуміння до чого ті знання можна “приліпити” в практичному житті. Але є історія, про яку нам не розказували чомусь, і як не дивно лише натяки на деякі факти починають захоплювати більшість із нас.

Цікавим є нюанс російсько-кримськотатарських відносин, які не завжди були такими однобокими як зараз. Були моменти в минулому, коли Кремль у прямому сенсі тремтів від страху перед цим народом.

3 червня 1571 року війська кримського хана Девлет Гірея захопили Москву і спалили її до тла. За час походу було вбито близько 80 тисяч чоловік і стільки ж було забрано в полон, передає іформаційний ресурс “Цей день в історії”.

Весною 1571 року було зібране військо з кримських татарів і ногайців чисельністю понад 40 тисяч чоловік. Основні сили Московії брали участь в Лівонській війні і південні підходи до Москви охороняло лише шеститисячне військо на Оці.

2 червня військо Девлет Гірея підійшло до Москви і зняло оборону в передмісті. 3 червня татари почали грабунок міста. Єдиним безпечним місцем у Москві був Кремль, який неможливо було взяти без артилерії.

Татари підпалювали садиби торговців і ремісників, вбиваючи городян і біженців, які сподівались знайти у Москві захист. Сильний вітер поширив пожежу на все місто – за три години воно вигоріло практично повністю, включаючи царський палац у Кремлі.

Наляканий поразкою Іван Грозний погодився передати під кримський контроль астраханське ханство. 1575 року Іван Грозний зрікся царського престолу на користь касимовського хана Симеона Бекбулатовича, називав його великим князем всієї Русі, а себе – князем московським.

ГЕОРГІЙ ЖУКОВ ПРО УКРАЇНЦІВ

Що таке дипломатія Кремля по відношенні зокрема до України і українців? Можна стільки завгодно закривати очі, згадуючи дешеву совкову ковбасу і смачний пломбір, але лише той що нічого не бачить буде заперечувати, що вся суть цієї дипломатії на всіх етапах зводилась до того, щоб приспати пильність і знищити українську ідентичність.

Ми наведемо лише один із численних прикладів. Такі “друзі” в совковій реальності проявлялись системо і діяли вони абсолютно свідомо і цілеспрямовано, розглядаючи нас із вами такими собі баранами, яких можна заганяти на забій по одному, або й цілим стадом.

Покажіть цю статтю тим, хто вважають Жукова героєм.

На засіданні перед початком форсування Дніпра на запитання командирів, у що одягнути ці 300 тисяч мобілізованих, Жуков відповів: «Как во что? В чем пришли, в том воевать будут!»

Коли мова зайшла про озброєння призовників Жуков пішов ще далі і цинічно сказав: «Автоматическим оружием этих людей не вооружать! Пише SovistChest.

У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — и из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!».

Коли Жукову доповіли, що на складах є тільки 100 тисяч трьохлінійок, а генерал Костянтин Рокоссовський запропонував послати до Москви в Ставку кур’єра, який би попросив допомоги з озброєнням та обмундируванням.

Жуков відповів: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим? На*р*на обмундировывать и вооружать этих хо#л#в? Все они — предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать.

Вампір у Новому Орлеані? Таємнича справа Жака і графа Сен-Жермена

Згідно з розповідями, десь на початку 1900-х років в Новий Орлеан прибув таємничий чоловік якого звали Жак Сен-Жермен. Красивий, елегантний, заможний, веселий, екстравагантний, загадковий і трохи цікавий, його репутація передувала йому, і незабаром він став хітом у суспільстві Нового Орлеана.

Загадковий граф Сен-Жермен.
Загадковий граф Сен-Жермен. 

Ексцентричний Жак Сен-Жермен

Кажуть, що ексцентричний Жак Сен-Жермен оселився в будинку, що знаходиться на Королівській вулиці 1039. Сен-Жермен, мабуть, був кавалером і ловеласом, якого часто бачили з красивою жінкою на руці під час прогулянки Французьким кварталом або клубів в елегантних місцях до пізньої ночі. 

Він із задоволенням влаштовував складні вечері для міської еліти. Його вечірки дуже очікували завдяки пишній кухні, вишуканому вину та розвагам. Однак найбільш приємною була його власна розмова. Сен-Жермен зачарував своїх гостей розповідями про Францію, Італію, Африку і навіть Єгипет.

Ursulines Ave & Royal St., Новий Орлеан. 

Відвідувачі були в захваті та вражені його красномовним розумінням англійської мови. Однак вони були трохи розгублені, коли він розповідав про події, що проходили сотні років тому, з такою точністю, як ніби він сам брав участь. Багато гостей мало цінували правдивість його казок, просто приймаючи їх за розважальну байку під час відвідування його будинку.

Незабаром після прибуття до Нового Орлеана Сен-Жермен заявив, що він був прямим нащадком графа Сен-Жермена, близького друга і слуги короля Людовика XV у 18 столітті. Його заяви викликали скептицизм, але його схожість з Контом була дивовижною. Гості відзначали, що на портретах ніколи не було зображено Конта старішого за сорок років – це то самий вік, у якому з’явився Жак Сен-Жермен з моменту прибуття до Нового Орлеана.

Почали поширюватися чутки про те, що Жак Сен-Жермен насправді може бути сам знаменитим графом Сен-Жерменом, якимсь чином безсмертним і нестаріючим. Жак, здавалося, насолоджувався таємницею, яку він створив навколо своєї персони, і ні підтверджував, ні заперечував її.

Зображення, яке, як кажуть, представляє графа Сен-Жермена.

Незважаючи на те, що вечірки Сен-Жермена були надзвичайно святкoвими, господар, як казали, насолоджувався задоволенням гостей бенкетами, не беручи безпосередньої участі в них, часто стоячи окремо від столу і п’ючи із пишної чаші, імовірно наповненої вином. Під час вечері він пропонував фантастичні спогади про свої пригоди для задоволення своїх гостей. 

Дуже дивною була звичка не брати їжу зі столу власних вечірок., Разом із його надзвичайною схожістю з графом Сен-Жерменом, у місті дехто припускав, що, мабуть, загадковий чоловік насправді вампір.

Зловісний поворот подій

Ці чутки набули зловісного повороту через кілька місяців після прибуття Сен-Жермена до Нового Орлеана, після того до дому Сен-Жермена викликали поліцію для розслідування обставин, що призвели до смерті жінки, яка, здавалося б, впала з його галереї.

Його гостя, жінка, яка за чутками, була повією, насправді стрибнула з його балкона, а не впала, як спочатку припускали присутні. Поки вона пережила падіння, вона була в жаху. 

Істерично жінка оцінила, що стрибнула аби уникнути Сен-Жермена, який вкусив їй за шию. Вона кричала і ридала зі своєї історії, стверджуючи, що змогла врятуватися лише тоді, коли її нападника ненадовго відволік досить гучний стукіт у його двері.

Жінку доставили в лікарню якомога швидше, і поліція, підозрюючи, що жінка обманює, сказала дуже відомому, заможному і поважному Сен-Жермену, щоб він не їхав на допит в цю пізню годину, а відвідав поліцію вранці. Поліція була впевнена, що тому, що сталося, є обґрунтоване пояснення.

Наступного ранку Сен-Жермен так і не з’явився в поліцейському відділенні. Насправді, та на жаль усіх, він повністю зник, залишивши за більшість своїх речей.

Легенда припускає, що, проникнувши до його будинку, поліція була обережною і з великим очікуванням того, що може зіткнутися. На другому поверсі будинку вони виявили серію відкритих, але закупорених пляшок вина. При детальному розслідуванні вони виявили, що велика колекція пляшок була наповнена жахливою сумішшю вина разом з великою кількістю людської крові.

Жака Сен-Жермена більше ніколи не бачили. Він зник так само загадково, як і прибув. Як можна лише уявити, його сучасники були шоковані цим скандалом, почуваючись і зрадженими, і обдуреними, і, мабуть, трохи розчарованими тим, що розвага закінчилася.

Жак Сен-Жермен чи граф Сен-Жермен?

Питання залишились без відповіді, і саме тут легенда про Жака Сен-Жермена як вампіра почала процвітати. Чи “граф” Сен-Жермен 1700-х пробрався до Америки?

Громадські організації Нового Орлеана 20-го століття відзначають схожість Жака Сен-Жермена з дворянином 18-го століття графом де Сен-Жермен і подібність між ними не закінчується. Історії обох Сен-Жерменів тісно паралельні одна одній, хоча у старшого є набагато більше письмового матеріалу, в який можна занурити зуби. У працях, що стосуються персони Конта, існує стільки таємничості, домислів та безглуздя, що часом майже можна було б зробити висновок, що це вигаданий персонаж – але зважаючи на той факт, що багато заможних лідерів та видатних особистостей того часу підтверджували його існування.

Граф Сен-Жермен. 

Лист Горація Уолпола, 4-го графа Оксфорда, до його друга Горація Манна містить перше безперечне посилання на персону Сен-Жермена:

«Дивна людина, яку звуть на ім’я граф Сен-Жермен. Він був тут ці два роки, і не сказав, хто він і звідки, але визнав, що не називається своїм правильним ім’ям. Він співає, чудово грає на скрипці, компонує, божевільний і не дуже розсудливий. Його називають італійцем, іспанцем, поляком; хтось, хто одружився на великому статку в Мексиці і втік зі своїми коштовностями до Константинополя, священик, скрипаль, величезний дворянин. Принц Уельський мав неситну цікавість до нього, але марно”.

Не маючи жодних офіційних записів про народження, справжнє походження графа Сен-Жермена є предметом певних розбіжностей серед істориків. Видатний теософ 19-го століття (галузь окультизму) Ізабель Купер-Оуклі в своїй книзі “Граф де Сен-Жермен, таємниця королів” натякає на те, що він, швидше за все, народився в Лентмеріці в Богемії наприкінці 17 століття, і Кажуть, що це був молодший син принца Франца-Леопольда Рагочі з Трансільванії та принцеси Шарлотти Амалії від Гессен-Ванфріда. Зважаючи на бурхливе політичне середовище того часу, кажуть, що немовлям він був під опікою останньої родини Медічі, Джана Гастона, про що, на думку багатьох, могла говорити його дуже багата освіта.

Після цієї публікації багато пізніших письменників повторювали його починання Рагочі, як факт. Однак у дуже добре дослідженій праці “Граф Сен-Жермен”, “Останній прищад” дому Ракочі , автор Жан Овертон Фуллер підтверджує, що це лише припущення.

Ще дивніші історії про графа Сен-Жермена

Відмова Сен-Жермена дати своє справжнє ім’я, за винятком короля Франції, Людовика XV, схоже, вказує на те, що він насправді захищав якийсь царський будинок. У той час як у ті часи було поширеним використання багатьох назв, було надзвичайно незвично і підозріло відмовлятись від справжньої особистості, коли його запитували представники влади.

Так само, як Жак Сен-Жермен у Новому Орлеані, граф Сен-Жермен розкрутив фантастичні казки, нібито стверджував, що мав розмови з Клеопатрою та Королевою Сави, і, як визнавав, був присутній під час чудових історичних віх, багато з яких відбулися понад 500 років до цього.

Купер-Оуклі пояснює, що деяка історична плутанина, пов’язана з твердженнями Конта, пов’язана з його величезним використанням різноманітних назв, як це було прийнято в той час, звичаєм, який терпили у французькому суспільстві, щоб показати, що людина не просто простолюдина, але скоріше походив від якоїсь служби королю.

Кажуть, що граф Сен-Жермен був аристократом без професії. Однак він, безперечно, мав нажитися на своєму спілкуванні з французьким королем Людовиком XV, а також на дипломатичній взаємодії з іншими політичними лідерами. Насправді, саме завдяки його здатності в достатній мірі отримувати кошти, коли це було необхідно, його запідозрили у тому, що він був шпигуном.

Король Франції Людовик XV, повністю довіряв Сену, Жермену.  Картина Моріса Квентіна де Ла Тур (1748)

Король Франції Людовик XV, повністю довіряв Сену, Жермену. Картина Моріса Квентіна де Ла Тур (1748). ( Суспільне надбання )

Історії також говорять про те, що граф Сен-Жермен був досконалим у великій кількості областей. Він був неоднозначний, чудовий музикант, лінгвіст і відомий алхімік. Існує незліченна кількість історій про нього, що він осаджує алмази з повітря, або перетворює нікчемні камені на дорогоцінні коштовності, маніпулює металом на золото, доробляє недосконалі алмази на злиті шедеври і створює еліксир життя, який багато хто в його колах тоді відчував мабуть, відповідав за власну молодість і здоров’я.

Можливо, є лише один Сен-Жермен, і він жив століттями, не вікуючи, не потребуючи їжі, але цікаву суміш вина та людської крові, виявлену в його швидко занедбаному будинку в Новому Орлеані.

Конт де Сен-Жермен і Річард Шанфре, головний, який претендував на роль графа в 1970-х.

Конт де Сен-Жермен та Річард Шанфре, головний, який претендував на роль графа в 1970-х. ( PJV )

Верхнє зображення: Художнє зображення вампіра ( CC0 )

За Маріта Woywod Crandle

Найбільша таємниця Кремля. Як і навіщо московити вкрали історію Київської Русі

Здавалось би сьогодні, коли Росія на весь світ показала своє справжнє обличчя і відверто ігнорує свої імперські амбіції заперечуючи та спотворюючи очевидну реальність для України мало би бути незаперечним існування необхідності захисту своєї ідентичності через повернення до визнання свого ставжнього минулого, а не набору ретельно підігнаних міфів під потреби пропаганди.

Читати далі

Свята Кров. Яка її історія, та де можна побачити реліквію

Брюгге в Бельгії – це всесвітньо відоме місто своєю неймовірною архітектурою. 

Базиліка Святої Крові, римо-католицька базиліка, відноситься до безлічі неймовірних будівель. 

Базиліка, побудована протягом 12 століття, спочатку була каплицею графів Фландрії і в 20 столітті отримала статус другорядної базиліки. Левовій частці своєї слави вона зобо’язана реліквії, у якій знаходиться – обрізок тканини, який, як прийнято вважати, був намочений у кров Ісуса Христа. Саме від цієї реліквії базиліка отримала свою назву.

Заснування базиліки

Базиліка Святої Крові складається з двох каплиць. Нижня каплиця також відома як каплиця Святого Василія, а верхня каплиця – Каплиця Святої Крові.

Каплиця Святого Василія була побудована між 1134 і 1149 роками у романському стилі графом Фландрії Т’єррі Ельзаським. Згідно з офіційним веб-сайтом базиліки, ця каплиця є “єдиною церквою в романському стилі Західної Фландрії”.

Інтер’єр базиліки Святої Крові в Брюгге, Бельгія

Каплиця Святого Василія була побудована для розміщення реліквії, що належала святому Василію Великому, доктору церкви IV століття та єпископу Кесарії Мазарча (відомий сьогодні як Кайсері, в сучасній Туреччині). Реліквію святого придбав Роберт II Фландрський, один з лідерів Першого хрестового походу, який привіз її до Брюгге, повернувшись до Європи.

Незважаючи на те, що каплиця Святої Крові була також побудована в романському стилі, пізніше вона була перебудована в готичному стилі наприкінці 15 століття. Від оригінальної романської каплиці залишились лише криві арки, що забезпечують доступ до бічної каплиці Святого Хреста. У наступні століття цій верхній каплиці були додані різні інші особливості. Головний вівтар каплиці, наприклад, був завершений в протягом 17 – го століття, в той час як фреска на стіну позаду нього був створена лише в 1905 році. В каплиці Святої Крові також є вітраж в хорі, починаючи з 1845 р .

Неймовірна реліквія базиліки

Звичайно, родзинкою базиліки Святої Крові є сама реліквія. Згідно з однією з традицій, Йосип з Аріматеї витер кров з тіла Ісуса тканиною під час Розп’яття, перетворивши тим самим предмет на священну реліквію. Йосип також згадується як особа, відповідальна за поховання Ісуса, і славиться своїм зв’язком зі Святим Граалем, завдяки середньовічним письменникам.

Реліквія зберігалася в Єрусалимі більше тисячоліття, до часу Другого хрестового походу. Історія подорожі реліквії зі Святої Землі до Брюгге зображена на нижній фресці на стіні за головним вівтарем каплиці Святої Крові. Традиція стверджує, що Т’єррі Ельзаський, який брав участь у Другому хрестовому поході, передав реліквією своїм шуріном, Болдуїном III, королем Єрусалима, як нагороду за хоробрість, яку він виявив під час хрестового походу. Реліквія прибула до свого нового будинку в Брюгге в 1150 році.

Реліквія Святої Крові, Брюгге, Бельгія

Незважаючи на традиції, найдавніший документ, в якому згадується реліквія в Брюгге, датується 1256 р. Це призвело до припущень, що реліквія могла прибути в місто задовго після Другого хрестового походу, точніше, приблизно в часи четвертого хрестового походу. Пограбування Константинополя в 1204 р. і обрання Болдуіна IX графа Фландрії першим імператором Латинської Константинополя свідчать про те, що граф, можливо, надіслав багато награбованих реліквій, включаючи Святу Кров (колись розміщену в каплиці Марії Палац Буколеон) назад до Фландрії. 

Зараз реліквія зберігається у флаконі з гірського кришталю, який поміщений у невеликий скляний циліндр із золотою короною на кожному кінці, жоден з яких не відкривався до цього дня. Стиль флакона, до речі, також свідчить про те, що реліквія була з Константинополя.

Реліквія зазвичай зберігається в бічній каплиці Святого Хреста в срібній скинії зі скульптурою, що зображує Агнця Божого. 

Згідно з офіційним веб-сайтом базиліки, «Реліквія Святої Крові демонструється щодня з 14:00 до 15:00 для пошанування». Крім того, реліквія Святої Крові щороку виноситься з базиліки на День Вознесіння для процесії навколо Брюгге. Ця традиція сягає Середньовіччя, хоча в історії міста були періоди, коли релігійна процесія була заборонена – за кальвіністського режиму (1578-1584) та під владою Франції (1798-1819).

Відвідування базиліки Святої Крові

Базиліка Святої Крові та її музей досі доступні для громадськості щодня з 10:00 до 17:00, за винятком недільних ранків. Через карантин в Бельгії громадські меси були призупинені. Натомість у базиліці відправляється меса, яка транслюється в Інтернеті. Хоча вхід до самої базиліки безкоштовний, за вхід до музею стягується плата.

Громадського транспорту до місця та місця для проживання в Брюгге багато, і навіть варто провести кілька днів у мальовничому місті.

Химерна релігія Вуду – це не лише нашпиговані голками ляльки

У 64 році нашої ери у Римі протягом шести днів спалахнула велика пожежа, яка спустошила більшу частину міста. 

Читати далі

Дідух це зло чи ні? Кілька аргументів на захист від священника із Прикарпаття

Кілька речень на захист дідуха. 🙂

Щорічні фейзбучні баталії, залежно від пори року, не зраджують своєї послідовності. Проблеми дати святкування Різдва, Нового року змінюються іншими і ось прийшла черга й на дідуха. Про це на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук написав священник Василь Ткачук.

Читати далі