Фартовий сибіряк-снайпер: Він зняв 702 фашистів, але  так і не отримав звання Героя Радянського Союзу

Фартовий сибіряк-снайпер: Він зняв 702 фашистів, але так і не отримав звання Героя Радянського Союзу

27 Лютого, 2021 Off By admin

Михайло Сурков став найрезультативнішим снайпером Другої світової війни Життя молодшого лейтенанта було суворим і коротким. 

Його майстерність була абсолютною, а сам снайпер відрізнявся не тільки аналітичним розумом і рідкісною холоднокровністю, а й сміливістю, адже у нього на рахунку 702 убитих гітлерівських солдата, офіцери і снайпери… І це лише ті втрати ворога, які були підтверджені свідками. А скільки було випадків, коли жертв снайпера ніхто не бачив і кого Сурков вбив в рукопашних боях, в бою! Загальний рахунок снайпера напевно становив більше тисячі.

Природжений мисливець

Народився Михайло Сурков в 1921 році в Сибіру, ​​в невеликому селі Великі саліри під Ачинськом. Це і зараз край тайги, а тоді це були місця які кишіли ведмедями. Населення становили в основному переселенці з Тамбовської губернії – засновники села. 

Головним промислом місцевих чоловіків було полювання і золотовидобування. І те й інше ремесло важке, та потребує неабиякого терпіння. Тайга взимку непривітна, а влітку сповнена комарів і гнусу – дрібної мошки, що забивається в рот, очі і вуха. Важливий був і фарт.

І терпіння, і везіння Михайлу було не позичати, так як до початку війни 20-річний хлопець мав славу в селі досвідченого і фартового мисливця. Мав чудовий зір і вірну руку. В армію Суркова покликали відразу, як тільки почалася війна. Він потрапив в 4-ту стрілецьку дивізію 12-ї армії Південного фронту.

Ось де знадобилися уміння мисливця! Командири відразу помітили влучну стрільбу молодого бійця. Коли ж фронт стабілізувався, Михайла відправили підвищувати кваліфікацію на зліт снайперів. Йому вже тоді було чим пишатися. Бойовий листок Південного фронту, випущений в березні 1942 року, барвисто описував два подвиги Суркова.

Одного разу вночі старшина Сурков в парі з іншим снайпером – червоноармійцем Шіченко – виявив фашистів, які будували нові бліндажі. Поспішати радянські бійці не стали, облаштували бойову позицію, дочекалися, коли в одному місці збереться якомога більше гітлерівців, після чого відкрили вогонь. Першим зняли офіцера, потім одного за одним почали знищувати солдат. Коли фашисти залягли в окопах, спокійно почекали кілька годин. Через якийсь час гітлерівці вирішили, що снайпери пішли, знову стали виглядати з-за укриттів і тут же поплатилися за безпечність. Так за кілька годин Сурков знищив одного офіцера і дев’ятьох солдат противника, одного німця поранив. А Шіченко вбив шістьох. Іншим разом Сурков вдало спрацював в парі з мінометником – десять ворогів знищив і навів мінометників на ціль.

Влучний вистріл

12 березня 1942 року снайпер-інструктор 39-го стрілецького полку 4-ї стрілецької дивізії Сурков був нагороджений медаллю “За відвагу”. До цього часу він вже вбив 66 гітлерівців, поранив п’ятьох і вивів з ладу німецьку кухню. Йому нічого не коштувало пролежати в снігу кілька годин в лютий мороз – сибірякам це було звично. А ще він встиг підготувати трьох елітних снайперів – Шіченка, Вольського і Свічникова, які пізніше стали працювати самостійно.

З матеріалів нагородних листів М.І. Суркова. 

Влучність сибіряка вражала його командирів. Одного разу біля села Троїцьке в парі з Вольським Сурков заліг в кілометрі від ворожих окопів. Німці знали, що позиції противника перебувають далеко, і, не побоюючись, вставали в повний зріст. Тоді Сурков вирішив “навести серед них дисципліну”. Коли один з ворожих солдатів в черговий раз встав на повний зріст і став милуватися краєвидами, які відкриваються перед ним, Сурков розлютився.

Він зняв його одним пострілом. А потім точно так же вбив другого, який вийшов через кілька хвилин з бліндажа і нахилився над тілом убитого. Після цього випадку німці під Троїцьким з окопів носа не показували.

І кулею, і кинджалом

З матеріалів газети “Східно-Сибірська правда”

Але все це було лише початком – до жовтня 1942 року сибірським мисливцем були знищені вже 702 ворожі одиниці. Коли рахунок досяг до 701 убитого фашиста, до снайпера приставили двох кінооператорів-документалістів, які повинні були зафіксувати “роботу” сибіряка. 

Пізніше один з них, Аркадій Левітан, згадував, як майстерно Сурков провів дуель з німецьким снайпером. Для неї в чотирьохстах метрах від розташування німців Михайло заздалегідь спорудив фейковий окоп і прихопив із селянського городу гарбуз, на якого надів каску. Інше було справою техніки. Сурков виставив гарбуз із каскою через бруствер окопу, а сам заліг в сороках метрах від нього.

Незабаром фашисти, помітивши каску, стали по ній стріляти. Але звичайні солдати Михайла не цікавили. Він чекав, коли полючий за радянськими офіцерами снайпер не витримає і вистрілить в гарбуз, виявивши себе. І дочекався. Одного спалаху від пострілу німецького снайпера вистачило, щоб пильне око сибіряка засікло ворога і потім він одним вистрілом знищив його. Так був убитий його 702-й фашист.

Є спогари і про те, що Суркову доводилось і врукопашну ходити. 30 листопада 1942 року, будучи командиром взводу снайперів стрілецького полку № 1341, Михайло під час атаки особисто знищив сімох солдат противника, одним з перших увірвався в фашистський дзот і в сутичці, озброєний одним кинджалом, знищив кулеметний розрахунок ворога – трьох гітлерівців. За цей героїчний вчинок молодший лейтенант Сурков був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Кінооператор А. Левітан (зліва) і снайпер Михайло Сурков. Південний фронт, 1942.

Дивно, але Героєм Радянського Союзу сибіряк так і не став. Це дивно, з огляду на його послужний список. Двічі його представляли до звання Героя Радянського Союзу. У перший раз – коли рахунок снайпера досяг 220 вбитих ворогів, проте Суркова тоді нагородили тільки орденом Леніна. А повторно – після захоплення Сурковим дзоту. Але і в цей раз його залишили без звання Героя Радянського Союзу і нагородили тільки орденом Червоної Зірки.

Під час боїв найрезультативніший снайпер СРСР був один раз контужений і тричі поранений. Останнє поранення, отримане в грудні 1942 року, остаточно вивело його із строю, і 21-річний молодший лейтенант Сурков був комісований. Він повернувся на батьківщину – в Великі саліри – і працював головою сільради, чоловіки в ті роки на селі були на вагу золота.

Односельці згадували, що він був простим, скромним хлопцем. Як і раніше любив ходити в тайгу, однак підірване на фронті здоров’я не дало йому насолодитися мирним життям. Він помер від залишкових явищ внаслідкок поранень в 1953 році, коли йому було всього 32 роки.