Легендарний індіанський воїн, за яким полювали армії двох країн

Легендарний індіанський воїн, за яким полювали армії двох країн

24 Лютого, 2021 Off By admin

У американських повітряних десантників прийнято стрибати за борт з криком “Джеронімо”. Версій походження цього звичаю, аналогів якому на кшталт в світі немає, кілька. Найбільш поширена говорить, що в 1940 році один з десантників на ім’я Джеронімо якось раз довів свою особисту хоробрість перед такою ситуацією (під час масового десантування). Але є й інше трактування. Що клич цей – данина поваги індіанському вождю XIX століття, наганяє на білих такий страх, що тільки звучало його ім’я, як ті вже стрибали у вікна – тільки б втекти подалі від місця подій.

Резюмуючи заслуги цього індіанського воїна, можна сказати, що він чверть століття лихоманив блідолицих. Ті намагалися прищучити цього невгамовного бійця, організовуючи масштабні армійські рейди (спочатку в справу йшла мексиканська армія, потім її змінила американська), але вони не давали жодних зрозумілих результатів. Власне, ніхто з індіанців не зміг так довго протриматися проти регулярних сил, збройних і оснащених на порядок краще, ніж будь-який з племінних союзів. А цей апач зумів і заслужив чимало поваги як серед своїх, так і в стані непримиренних супротивників.

Джеронімо – це пізніше прізвисько вождя. Спочатку ж його звали Гоятлай – “той, хто позіхає”. Він народився в 1829 році на території сучасної Арізони в племені Бедонкой, що входить до складу народу Апачі. Відповідно, виховання цього воїна велося відповідно до місцевих традицій.

Довгий час Гоятлай залишався нейтральним до білих. Але в 1851 році мексиканський генерал Карраско влаштував рейд проти індіанців. 5 березня 400 солдатів напали на родове поселення Гоятлая, поки більшість чоловіків племені торгували в місті. В результаті мати, дружина і троє дітей Гоятлая загинули. І воїн, який повернувся на попелище, поклявся мстити білим.

Джеронімо-Гоятлай ніколи не був вождем. Але так вже вийшло, що він став військовим лідером свого народу. Що, за віруваннями індіанців, означало ще і духовне лідерство. Перша місія майбутнього героя виявилася дипломатичною – вождь племені направив Гоятлая як дипломата до союзників. Йому поставили завдання умовити союзне плем’я в необхідності спільної боротьби проти білих.

Фотографія Джеронімо з рушницею

Власне, Гоятлай прославився не як генерал – великих об’єднань під його началом ніколи не бувало. Він частіше виступав в якості військового експерта. Такий собі начальник штабу, який регулярно залучався для виконання диверсій. Він ніколи не славився благородством або непохитною стійкістю. Зате виявляв дивовижну хоробрість в бою, прекрасно стріляв з револьвера і рушниці, а в прийнятті рішень більше керувався інтуїцією і баченнями, які, як він сам стверджував, приходили до нього уві сні. Складно сказати, наскільки ці осяяння були божественними, але фантастична везучесть Джеронімо вражала всіх.

Гоятлай володів даром переконання, але не відзначився на тому терені. Зате він умів сперечатися, приводити несподівані доводи і вибирати найбільш вдалі моменти для своїх диверсій. Він намагався будувати довгострокові плани, прораховував свої дії на багато кроків вперед і нікому не довіряв.

Прізвисько Джеронімо йому дали мексиканці. В одному з боїв Гоятлай кілька разів під масованим обстрілом пробивався впритул до свого супротивника і вбивав його на короткий час, ножем. Мексиканці, бачачи невразливого індіанця, в страху закликали святого Ієроніма (Джеронімо). В результаті ім’я святого перейшло на індіанця. Правда, у цій персоніфікації блаженного церковного діяча був серйозний недолік – сильна залежність від алкоголю.

Джеронімо довго опирався владі, вбиваючи головним чином мексиканців, яких люто ненавидів. Американцям дісталося менше. За найскромнішими підрахунками загін цього бійця відправив на той світ 500 мексиканців. Що дивно – до кінця кар’єри у Джеронімо було всього 38 підлеглих (всю кар’єру воїна приблизно така чисельність загону і підтримувалася). І це включало не тільки воїнів, але і жінок з дітьми. Ну а за цією жменькою людей постійно полювало 5000 мексиканських солдатів. Це не рахуючи американських загонів.

1886 рік, Джеронімо обговорює умови здачі

Джеронімо у результаті здався американському генералу Майлзу. Точніше, одному з його офіцерів. Офіцер цей довго плекав мрію повісити бунтівного індіанця і завалив начальство проханнями такого роду. В результаті офіцера відправили у відставку. А тюремщиком до індіанця призначили іншого. І наступник в результаті відпустив в’язня. З дозволу начальства, звичайно.

Джеронімо зажив в резервації цілком мирним життям. Правда, уряд регламентував географію його проживання. До кінця біографії Джеронімо несподівано став знаменитістю. Виступав на ярмарках, торгував власними фотографіями (іноді знімався в циліндрі, але в традиційному костюмі), особисто майстрував прості сувеніри. Був серед учасників параду на честь вступу Теодора Рузвельта на посаду і постійно просив дозволу повернутися на землі предків. Але так і не потрапив туди. Джеронімо помер в 1909 році, впавши випадково з коня і пролежавши на землі всю ніч. Причина смерті – пневмонія.