Для найменших читачів: Легенда про матерів

Для найменших читачів: Легенда про матерів

16 Лютого, 2021 Off By admin

Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, рибалили. Восени, коли закінчувалися польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували веселі свята, ігри, які завершувалися пусканням стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив цар морських глибин Нептун, надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

—    Хоч як люди хваляться своєю силою, а мене бояться. Ніхто не пускає стріл у мій бік.

Та одного разу вийшли до вогнища три юнаки і пустили в бік Нептуна три стріли.

—    Я вас поховаю у морській безодні! — заревів Нептун.

Матері, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морів і справді може це зробити. Думали вони, думали і вирішили віддати свою силу синам. Хлопці стали такими дужими, що могли вистояти навіть під ударом величезної хвилі. А матері, які віддали свої сили дітям, стали слабкими.

Ти бачив коли-небудь слабких, немічних жінок? Якщо зустрінеш їх, не посміхайся. То вони віддали свої сили рідним дітям.

Розлючений Нептун вигукнув:

—    Ці хлопці вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки!

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони були, як і їхній батько, некрасиві. 

Дочки сказали:

—    Жінки, віддайте нам свою красу, ми врятуємо ваших синів. Із морської трави сплетемо для них жили, і руки у них будуть такі самі сильні, як у нашого батька.
Жінки погодилися.

Якщо ти побачиш десь некрасиву жінку, не смійся, не відвертайся. Знай: вона пожертвувала своєю красою заради рідних дітей.
Коли цар Нептун дізнався про вчинок своїх доньок, він страшенно розгнівавсь і перетворив їх у чайок.


Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки на чайок дивляться — не надивляться. Тому що вони носять красу їхніх матерів.

От, нарешті, юнаки, ставши сильними, вийшли в море. Вийшли та й не повернулися.

Голосно зареготав Нептун:

—    Не дочекатися вам своїх синів! Вони заблукали. Забули, бо у морі нема доріг.

Тоді матері вигукнули:

—    Хай у наших очах буде менше світла, але хай над землею яскравіше світяться зорі, щоб сини наші знайшли дорогу до рідних берегів.

Тільки-но матері сказали це, як у небі яскраво-яскраво засіяли зірки…
Ось яка сила материнської любові! Пам’ятайте цю легенду! В ній сказано так багато!

За матеріалами: Барна М. М., Волощенко О. В., Козак О. П. “Літературне читання. Українська мова”.