Агенти КДБ в Сіднеї тягнуть дружину зрадника на літак до Москви (1954 рік). Що із того вийшло…

Агенти КДБ в Сіднеї тягнуть дружину зрадника на літак до Москви (1954 рік). Що із того вийшло…

4 Грудня, 2020 Off By admin

Фотографія може бути куди красномовнішою за довгі оповідки. Подивіться на цей знімок. Що ви бачите? Двоє підозрілих на вигляд чоловіків кудись ведуть силоміць, жінку. Вона плаче. Одягнена добре, на руках рукавички, проте не вистачає однієї туфлі. Цікаво дізнатися, що відбувається? Але про все по порядку…

Ця історія у свій час сколихнула весь світ, але із часом була призабута – все-таки події відбувались ще у квітні 1954 року. 

Жінку звуть Євдокія Петрова, вона працювала в радянському посольстві в Австралії. Під руки її ведуть радянські дипкур’єри Жарков і Карпінський, ймовірно, на агенти служби КДБ. 

Дія відбувається в аеропорту Сіднея. Похмурі чоловіки повинні були вивезти дружину радянського шпигуна-зрадника з Австралії. Однак, забігаючи наперед, у них нічого не вийшло.

Володимир був старше Євдокії майже на 10 років.

Петрови прилетіли працювати в Австралію три роки тому. Він – третій секретар посольства, вона – шифрувальниця. Обоє насправді офіцери КДБ. 

Володимир Петров був близьким до керівника радянських спецслужб Берії. Він занепокоївся після того, як на батьківщині шеф впав в опалу, і в апараті держбезпеки почалася чистка. Повертатися додому було страшно, і Петров вирішив переметнутися на іншу сторону в обмін на політичний притулок і пенсію.

3 квітня 1954 року Петров в Канберрі здався австралійській контррозвідці. Але! Своїй дружині, яка в цей час працювала в Сіднеї, він нічого не сказав. Дітей у них не було, і, кажуть, Володимир не хотів брати дружину з собою.

У КДБ не відразу зрозуміли, що сталося, але, коли зрозуміли, вирішили везти Євдокію в Москву. Жінка не могла зв’язатися з чоловіком, думала, може австралійська контррозвідка забрала його насильно, але точно знала: нічого хорошого її вдома не чекає.

Та сама туфля, втрачена в тисняві.

І тепер 19 квітня 1954 року двоє озброєних радянських дипкур’єри повели Євдокію на рейс 705/698 British Airways до Москви. До того моменту історія з дипломатом Петровим просочилася в пресу і в аеропорту чергували журналісти то натовп зацікавлених зівак. Коли люди побачили заплакану жінку, яку вели на борт явно проти її волі, підштовхуючи, вони втрутилися. Австралійці кілька разів відтягали трап від літака, не дозволяючи російсіянам сісти на літак.

Як написали на наступний день в газеті Sydney Morning Herald, Євдокія кричала «Допоможіть» і російською «Ja nie chat chu». Ну, тобто «Я не хочу». Однак її все одно посадили на рейс. Врятувало жінку диво. Після зльоту пілот попросив стюардес поговорити з Євдокією, коли та піде в туалет помити заплакане обличчя. Вони поговорили з пригніченою співробітницею радянського посольства.

– Я не знаю, що мені робити, – сказала Євдокія. – Я не спала два тижні, мене весь час допитують. Я хочу побачитися з чоловіком. Я налякана. Мої супроводжуючі озброєні, і я нічого не можу зробити.

Цієї інформації вистачило. Під час дозаправки в аеропорту Дарвіна пасажирів попросили покинути літак. Поліція затримала дипкур’єрів Жаркова і Карпінського на підставі того, що вони пронесли зброю на борт. Євдокії Петровій дали поговорити по телефону з чоловіком і в той же день вона попросила політичного притулку.

Важко зважено оцінювати всю цю історію часів шпигунських ігор. Петрови здали австралійській контррозвідці цінні відомості, що дозволили викрити більше сотні радянських агентів. Самі вони стали Свеном і Марією Анною Еллісон. Тихо жили в передмісті Мельбурна. Вона працювала друкаркою, він – у фотолабораторії. Боялися помсти, дітей так і не завели. Володимира Герасимчука не стало в 1991 році (84 роки), а Євдокія пішла влітку 2002-го – у віці 88 років.