В Оренбурзькій області Росії  14 вересня 1954 року,  на і під керівництвом маршала Жукова були проведені ядерні випробування в рамках військових навчань. Бомбардувальник скинув тоді з висоти 13 км ядерну бомбу потужністю 40 кілотонн у тротиловому еквіваленті, яка була підірвана на висоті 350 м. У результаті багато учасників цих навчань отримали різні дози радіоактивного опромінення.

Так вийшло, що жертвами маневрів зі застосуванням атомної бомби стали не тільки військові, забезпечені хоча б мінімальним захистом, а й цивільні особи, котрі працювали у військових частинах. Всі вони дали підписку про нерозголошення. Дані про ці випробування досі засекречені, проте приховати важкі наслідки для здоров’я людей виявилося неможливо.

Точне число загиблих від наслідків упливу радіації в результаті Тоцьких випробувань не встановлено дотепер. З очевидцями тих подій 55-річної зустрівся кореспондент «Радіо Свобода». «Страшний вибух, земля захиталася, посипалося зверху, гриб ось цей пішов, потім почав завертатися клубами», — згадує Лідія Лебедєва, якій за кілька днів до атомного вибуху виповнилося 17 років.

На Тоцькому полігоні вона разом із іншими учнями кулінарного училища відбувала практику в офіцерській їдальні. 14 вересня їм, неповнолітнім, як захист від радіації запропонували тільки ковдру.

«Вони там були екіпіровані, в бахілах, на них — комбінезони, протигази у них були. А мені веліли ковдру з розкладачки взяти», — обурюється жінка.

Цими ж ковдрами дівчата накривалися ще 40 днів, з полігону їх вивезли тільки 25 жовтня. А через вісім років Ліда Лебедєва народила доньку. «Дівчинка народилася хворою зовсім, без розумового та фізичного розвитку, — пустила сльозу жінка. — Пролежала вона 12 років. Зростом була з чотирирічну дитину, а кінцівки — як у півторарічної Через три роки після неї народився син, у нього була знищена вся ендокринна система».

У зоні Тоцького радіоактивного сліду за 50 років народжуваність знизилася майже втричі, а число вроджених аномалій виросло в 1,6 раза. Онкозахворювання в Оренбурзькій області — друга причина смертності населення після серцево-судинних. «Всі, хто отримав велику дозу радіації, померли відразу, впродовж року, — розповідає лікар-онколог Володимир Барановський. — За нашою території захворюваність висока, по Бузулукському району і по Бузулуку вона перевищує середньообласний показник».

Бузулук розташований за 50 км від місця вибуху, Оренбург — за 200, а Сорочинськ — за 30. Тоді ніхто навіть не намагався перешкодити проникненню місцевих жителів на небезпечну територію. «Ліс цей обгорів після атомного вибуху, — ділиться Валентина Сотникова, мешканка Сорочинського району. — Люди намагалися ще з цього лісу собі житло будувати, тому що безхазяйний був ліс, нікому не потрібен, люди зрізали все і будували житло. Два-три роки жили в цих будинках — і вмирали».

Крім 45 тис. військовослужбовців, від радіоактивної хмари постраждали більше 10 тис. мирних громадян, жителів довколишніх сіл. Лідія Лебедєва, котра стала інвалідом в 43 роки, свою безпосередню участь у випробуваннях мусіла доводити кілька років.

«1544 рублі сьогодні становить компенсація. У цю суму включені зубопротезування, проїзд по Росії раз на рік, міський проїзд, 50 % за радіо і 50 % за телефон. Бракує цих грошей. Навіть не знаю, як висловитися ще», — бідкається жінка.

Зараз у зоні ядерних випробувань у 58 населених пунктах проживають близько 40 тис. людей. За весь час жоден із них не отримав реальну допомогу від держави, яка компенсувала б втрачене здоров’я чи втрату родичів.

Олег Леусенко

Козаки вставали до схід сонця, ходили босоніж по росяній траві споришу, кульбаби та конюшини, а напуваючи коней, занурювали ноги в воду. Це надавало їм першу дозу бадьорості.

Гарт для козаків був органічною й невід’ємною частиною повсякденного життя. Тому, спочиваючи горілиць просто на землі, у густій траві, вони не боялися застудитися, а навпаки, заряджалися енергією трав, властивості яких добре знали. Декілька годин такого відпочинку могли замінити цілу ніч у затишному ліжку. 

Практикували наші предки й своєрідні «зелені ванни»: після вранішнього купання в річці чи озері вони, ще мокрими, заходили в квітучі трави. Суміш із роси та пилку всмоктувалася шкірою, зміцнюючи весь організм.

Звичними речами для козацького раціону були гарбузове насіння та «жуйка». Сире підсушене насіння, багате на цинк та мідь, служило очисником організму. А жуйки були, так би мовити, природними — бджолиний віск із стільниковим медом, клеї з патьоків вишні, черемхи, терену, горобини, диких груш і яблунь. Таким чином не знали січовики ні карієсу, ні інших хвороб зубів та ясен. Досить уживаною загалом у народній, не тільки козацькій, медицині була так звана ковальська вода. Технологія її «виробництва» досить специфічна: загартовуючи шаблі, ковалі занурювали метал у воду, яку після цієї процедури використовували як лікарський засіб.

«Ковальською водою» поїли знесилених, тяжкопоранених, тих, хто втратив багато крові. Ту ж воду, з домішками ржі, використовували для позбавлення від болю в печінці. На ній же, ще гарячій, робили трав’яні настої.

Серед козацьких «напоїв» чи не найпоширенішим був узвар. Настоюючи його в горщиках або казанках на гілочках верби та інших дерев, чагарників (тополі, дуба, липи, калини, осики), степових трав, козаки закопували настоянку в попіл згасаючого вогнища. Узвар не закипав, а ніби впрівав у гарячому попелі, а тому зберігав вітаміни та сполуки мікроелементів. Узвари діяли передусім запобіжно — попереджували захворювання, знімали втому та загальний стрес.

Козаки завжди носили з собою капшук (гаман, кисет), де зберігався порошок із сухих трав: полину, материнки, оману, кінзи, тархуну. Його додавали до їжі або вживали окремо. За свідченнями істориків, козаки практично не хворіли на інфекційні хвороби. Вони виявилися міцнішими й здоровішими за інших «царських слуг», турків, сардинців, французів, і навіть англійців, які мали досвід війни у спекотних колоніях. Окрім цілющого трав’яного порошку, козаки носили з собою попіл. Ним обробляли свіжі рани, аби ті швидше гоїлися, потім перев’язували їх сорочкою, а замість вати використовували пух очерету та куги.

Бойки – найбільш закритий з українських горян народ і надзвичайно маломовні, через що й зазнали найменше чужих впливів.

Читати далі

Читати далі

З незапам’ятних часів дослідженням суворої Чукотки займались виключно чоловіки. Так відбувалось протягом багатьох століть.

Це було викликано важкодоступністю місць розселення чукч, суворим кліматом Чукотки і складністю їхнього щоденного життя – там, де чукчі примудряються процвітати, представники інших народів просто мруть від голоду. Тому велика частина відомостей про цей народ була отримана чоловіками – мандрівниками і етнографами, і викладена з точки зору чоловіків.

Читати далі

Михайло Сурков став найрезультативнішим снайпером Другої світової війни Життя молодшого лейтенанта було суворим і коротким. 

Читати далі

Файна стоірнка хоче запропонувати цікаве історичне дослідження Віталія Гайдукевича про природу Київської держави та України вцілому. Дана публікація є доволі відомою і наробича чимало шуму в мережі, але якщо ви її бачите вперше, то вельми рекомендуємо до прочитання.

Читати далі

Після розгрому, при Гімері, під загрозою загибелі опинилися не тільки імперські устремління тирана Агафокла, але і сама доля Сіракуз – найсильнішого і славного міста Великої Греції.

Читати далі